на конкурс "Найкращий куточок Волині"

"Травнева вулиця"

Ярослав Оксентюк

учень 7 класу Радехівської ЗОШ І-ІІ ст. Любомльського району

Травнева вулиця моя

Перший промінчик сонця заглянув у розкішний сад: ніжно торкнувся росистої травиці, пригорнув тендітну ромашку, поцілував запашні троянди, поніжив горді мальви… Почали перегукуватися вже треті півні, гордо змахнув крилами лелека, заспівали в саду птахи... Почався новий день у рідному селі Радехів на моїй вулиці Травневій.

 Хоч вона і невелика, але дуже красива, особливо навесні, коли зацвітають вишні, що ростуть обабіч дороги у дворах мешканців.

А проживають на вулиці різні люди: одні – корінні жителі з діда-прадіда, інші - "переселенці", як наприклад, мої мама й тато, уродженці сіл Миловань і Згорани.

 А родину Орисюків та мою сусідку тьотю Валю, яка працює у сільській бібіліотеці, доля "закинула" сюди на роботу.

 Баба Ганя Бородчук та дід Іван Штоцький живуть на нашій вулиці з дитинства. Баба Ганя багато років співає у церковному хорі, а дід Іван грав у колгоспному духовому оркестрі. Дід Мішка (Богуш Михайло Петрович), що живе навпроти, все життя трудився у колгоспі трактористом.

У нього п'ятеро дітей, одинадцять онуків та вісімнадцять правнуків. Найстарший дідів син Віктор знаний у нас пічник. Він мурує грубки, печі, каміни.

До речі, теж проживає на нашій вулиці. А бабця Галя – Потапець Галина Степанівна – орденоносець.

Її нагороджено Орденом Дружби Народів.

І моя  перша вчителька Бородчук Світлана Йосипівна проживає по-сусідству

 

а ще - вчителька-пенсіонерка Васютич Валентина Михайлівна, яка майже сорок три роки працювала вчителем у школі де я навчаюсь.

Найстаріша жителька нашої вулиці – баба Ганя Ромащук, 1926 року народження, а наймолодша -  Анісія, донька Ірини Богуш, біля хати якої рясно квітує клумба, на якій мешкають різні звірята: їжачок-добрячок, бурий ведмідь, гриб-боровичок, білокрилий лебідь, тонконогий лелека.

До речі у нас на вулиці є два лелечі гнізда. Одне – на початку вулиці, друге – вкінці, біля обійстя сім'ї Кудина.

Щовесни сюди прилітають білокрилі і виводять малечу. А шістнадцять років тому в родину Романюків, що по-сусідству, лелека приніс двійнят.

На моїй вулиці проживають люди різного віку, різних професій та вподобань. Але всіх нас об'єднує одне: де б ми не були, куди б нас не "заводили" справи, ми поспішаємо додому, до своїх світлих домівок, де на нас чекає родина, де подає лапу мій вірний пес "Джус" і допитливо муркоче кіт "Бантик".

Золотаве сонце котиться за обрій, у повітрі вирує вечірній аромат, на долину опадає срібляста роса, вщухає людський гомін… Добіг до кінця ще один день…