Категорії розділу
Годинник
погода в Любомлі
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Каталог статей

Головна » Статті » Мої статті

Щоб ніколи не повторити. Вшанування жерт голодоморів та політичних репресій.

Для пошанування пам’яті безвинних жертв голодоморів та політичних репресій працівники центральної районної бібліотеки провели патріотично-скорботний захід. Бібліотекарі Наталія Вашерук та Світлана Семерей нагадали жителям міста, які прийшли в суботній день на 16 годину до бібліотеки, про темряву відчаю, зламані долі цілих поколінь українців, нещадну безкровну війну наджорстокого сталінського режиму проти волелюбних, але беззахисних селян. Так, це було.  Тоталітарна радянська влада обрала для знищення переважно жителів села. У людей забирали все. До останнього колоска, до останньої зернини. 22 місяці народ мучився, страждав, умирав. Моторошно подумати, але навесні 1933 року, коли настав пік голоду, в Україні щодня вмирало голодною смертю 25 тис. чоловік, щогодини – 1 тисяча, щохвилини – 17. Голод знищив, за різними підрахунками, від 7 до 10 мільйонів людських життів. Найбільше постраждали Полтавська, Сумська, Харківська, Черкаська, Київська і Житомирська області. Надзвичайно боляче те, що голодомору можна було уникнути, бо за історичними відомостями загальний урожай 1932 року перевищив рік 1931...  Документальний фільм «Білим по чорному», який демонструвався також у районній бібліотеці охопив усі ці нестерпно жахливі історичні явища.   

Після перегляду фільму панахиду за померлими у роки голодоморів провів настоятель Свято-Михайлівського храму отець Віктор Возняк. Священик Київського патріархату у своїй проповіді поділився життєвою історією із власного дитинства, яка промовисто свідчить про зловмисні дії радянської влади. У 1987-1989 роках вчителі, наснажені безбожними партійними ідеями, били лінійками дітей у школі, коли бачили їх біля церкви... Отець Віктор переконував проводити такі заходи, які вшановують пам'ять, орієнтуючись на більшу масовість. Тобто – для тисяч школярів, аби вони, підростаючи, знали жахливі помилки минулого і не допускали цього в майбутньому.

Також почергово виступали із тематичними промовами директор краєзнавчого музею Олександр Остапюк, довірена особа голови облдержадміністрації Микола Пархомук, голова районної ради Микола Сушик, голова міської ради Роман Ющук.

Учасницею заходу в бібліотеці була учениця 11 класу ЗОШ № 3 Анжела Пшава, яка проникливо читала поетичні рядки українських авторів на теми страшного лихоліття.

Вечір-реквієм було продовжено у Любомльському краєзнавчому музеї, де відвідувачі мали змогу ознайомитись із експонатами виставки – «Україна пам’ятає, світ визнає». Впорядкована  вона до загальнолюдського Дня пам’яті та скорботи. Серед матеріалів експозиції – інформаційні плакати про три голодомори – 1921-1923, 1932-1933, 1946-1947 років; книжкові видання з опублікованими спогадами очевидців трагедії, тих, кому пощастило вижити; публікації із різними свідченнями про тотальний геноцид у пресі. Зокрема, книга виставки «Волинь пам’ятає. Відлуння на Волині Голодомору 1932-1933 років у радянській Україні» - одна з тих, які сприяють подоланню наслідків замовчування правди про штучний голод, організований комуністичною партією.

За спогадами очевидця голодомору, жителя м. Любомль і уродженця Житомирщини Михайла Дем’янюка, можемо чітко уявити духовні масштаби непомірно трагічних і кризових подій: «Жаль і туга за померлими родичами перші місяці і навіть роки були притуплені пережитим жахом. Лише згодом в пізніші роки біль і смуток з приводу безповоротних втрат облягали нас і були супутниками на все життя. Про голод ніде не повідомлялося в пресі, по радіо. Взагалі це була заборонена тема. Коли з сусідньої Польщі західноукраїнське населення зібрало пожертвування і направило голодуючим в радянську Україну, в Шепетівці не прийняли цієї допомоги, сказали, що в нас голоду немає, і завернули назад».

Гіркі спогади і Михайла Семеновича, і інших жителів нашого району для опрацювання й історичного осмислення зібрані в Любомльському краєзнавчому музеї. Важливою для краєзнавства є пошуково-дослідницька робота учнів 10 класу ЗОШ села Головне під керівництвом вчителя Надії Остренко, написана у 2008 році. Ось маленький уривок із розповіді Дарії Пилипівни Оніщук (Штагер), яка народилася і проживала у Сумській області, а в пізніше оселилася в с. Куснище Любомльського району:  «Дуже страшно було дивитися, як сидить опухла людина біля колгоспного казана і там помирає. Я боялася зустрітися з голодною людиною, бо невідомо, які наміри вона мала. Одного разу, як я ішла на навчання, то з кущів вискочив чоловік з несамовитими очима, думала, що вб’є. Але він вихопив мої харчі з рук і втік. Тоді могли вбити, зарізати за кусок хліба».

Катастрофічна ситуація серед українців була створена насамперед для того, щоб убити свободу. Убити голодом. Не дати шансів для виявлення національного духу.

Тому свічка у вікні – це не лише символ нашої пам’яті, а щирий поклик серця освітити і освятити шлях до істинно добрих, мирних, не затьмарених ніякими репресіями майбутніх днів. 

                                                                                                

                                                                                                       Юлія Хвас,

                                                                                     науковий працівник краєзнавчого музею

Категорія: Мої статті | Додав: бібліотекар (30.11.2015)
Переглядів: 176 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:
Форма входу
Пошук
Анонси подій

календар подій
Календар свят і подій. Листівки, вітання та побажання
календар
Друзі сайту


Солодуха Микола Степанович © 2017